Великобурлуцький район

Площа- 1220,8 км².
Населення - 28,2 тис. чол.
Рік утворення - 1923.

Районний центр - Великий Бурлук - селище міського типу (з 1963 року). До 1923 року Великий Бурлук належав до Вовчанського повіту, а з 1923 року став центром Великобурлуиькоіо району. Селище розташоване на річці Великому Бурлуку (басейн Дону), за 3 км від залізничної станції Бурлук і за 108 км від Харкова. З багатьма районами області, а також м. Харковом селище має автобусне сполучення.
Перші згадки про Великий Бурлук припадають на 70-80-і рр. XVII століття. Село виникло як укріплений пункт для захисту південних кордонів Російської держави від нападу татар. У 1680 році значна частина земель навколо слободи стала власністю полковника Харківського полку Є. Г. Донця. В 1698 році Великий Бурлук був зруйнований татарами. У 1699-1700 рр. село було відбудоване і входило до складу Ізюмського слобідського полку.
Переважну частину жителів Великого Бурлука становили козаки, українські та російські селяни, які тікали від кріпосної неволі.

Об'єкти туризму:

Археологічні:
Поблизу села Гнилиця виявлено поселення пізньої бронзи (І тисячоліття до н.е.) та Салтівської культури (УШ-Х століття н.е.).


Природні:
Загальнозоологічнгій заказник загальнодержавного значення "Бурлуцький".
Площа 326,0 га. Розташований на ділянці від селища Великий Бурлук до с. Катеринівка, Місце проживання цінного реліктового виду тварин - байбака. Байбак досить крупний звір, довжина його досягає 60 сантиметрів, вагою до 9 кг. У гризуна красиве сірувато-солом'яного кольору з рудим відтінком хутро. Ще триста років тому шкурки байбаків, здобутих на Лівобережній Україні і в Приазовських степах, тисячами вивозили в Польщу і Крим. Але поступово байбак зник. І виною тому - людина, яка винищувала їх заради хутра, смачного м'яса, цілющого жиру.
Зараз на території нашої країни великі поселення байбаків збереглись на території Луганської області і на Харківщині, в Великобурлуцькому районі.
Загальнозоологічнип заказник загальнодержавного значення "Катерииівський".
Площа 527,0 га. Розташований на ділянці від с. Катеринівка до с. Рогозянка. Це одне з найстаріших поселень в урочищі "Мізерне" реліктового виду - байбака, який зберігся на цілинних землях яружно-балочної системи.
Ботанічний заказник місцевого значення "Артільнецький". Площа 167,8 га. Розташований на околицях с. Артільне.
Ботанічний заказник місцевого значення "Мічовськип". Площа 38,7 га. Розташований на околицях с. Мілове.
Ентомологічний заказник місцевого значення "Вовчий яр". Площа 5,0 га. Розташований на ділянці цілинного степу на схилах балки у с. Шипувате. Рослинність подана великою кількістю лікарських і рідких видів рослин. Живуть одинокі бджоли, джмелі, рідкі метелики.
Ентомологічний заказник місцевого значення "Мерешкувата дача". Площа 2,0 га. Розташований в с. Червона Хвиля у верхівці балки на правому березі р. В. Бурлук, на крутих схилах якої росте ковила, гіацинт, сон-трава, горицвіт, шавлія. Живе тут приблизно 200 видів і груп корисних комах, які мають цінність для науки і народного господарства.
Гідрологічний заказник місцевого значення "Малобурлуцькиш. Площа 50,0 га. Розташований біля сіл Вільхуватка та Малий Бурлук.
Гідрологічний заказник місцевого значення "Гнилицькиш. Площа 175,8 га. Розташований біля с. Гнилиця.
Лісове заповідне урочище місцевого значення "Дігтярне". Площа 179,0 га. Знаходиться у Великобурлуцькому лісництві. Урочище являє собою унікальне поєднання екотипів, які рідко зустрічаються в умовах північної частини степової зони. У водоймищі живе рідкий декоративний вид карася.
Лісове заповідне урочище місцевого значення "Божкове". Площа 79,0 га. Розташоване у Великобурлуцькому лісництві. Це унікальна для байрачного степу ділянка високопродуктивних насаджень дубу сім'яного і порослого віком більше 80 років. Ділянка є лісо-типологічним еталоном степової зони.
Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення "Неруб". Площа 6,2 га. Знаходиться у Великобурлуцькому лісництві. Насадження дуба красного - 30 років. У складі насаджень - липа, клен, береза.
Регіональний ландшафтний парк "Великобурлуцький степ". Площа 2042,6 га. Розташований на території селища Великий Бурлук і сіл Катериніка, Червона хвиля, Шипувате, Андріївка, Горяне, Плоске. Герб Харківської області

 З давніх часів тут лежав незайманий степ, так зване Дике поле. Це була нічийна земля. Нескінченні простори з тернистими лісами та тихими річечками, що течуть у вибалках. По степах проносились дикі орди кримських татар, ходили грабувати Русь.

Першими поселенцями у вибалках та лісових хащах були втікачі з Правобережної України, які тікали від гніту, польської шляхти, а з посиленням гніту на Русі, в степах з’являються втікачі, що тікали від своїх панів на свободу. Вони селилися там, де можна було ловити рибу, полювати на диких звірів і заховатися від непроханих гостей-татар. Втікачі селилися хуторами, а пізніше великими слободами з козацьким устроям, з поділом на курені, з козацькою виборною старшиною.

Козаки займалися рибальством, бортництвом, мисливством, скотарством, випасали великі отари овець.

І хто знає, можливо ще до кочового періоду селилися тут люди сильні і сміливі і з східних слов’ян. Про життя і побут їх поетично розповідається в багато в чому загадковий дерев’яний “Лесовій книзі”, яка за спостереженнями багатьох істориків і спеціалістів була знайдена уже в роки громадянської війни саме в нашому Великому Бурлуку в поміщицькому будинку. Слобода Великий Бурлук згадується в історичних хроніках в 1675 році. Вона розташована на річці Великий Бурлук. Звідси й назва слободи.

Після жорстокого пограбування кримськими татарами Слобожанщини в 1610 році, землі, захопленій самочинно старшиною Харківського слобідського полку, переходить до рук полковника Донець-Захаржевського. А з липня 1693 року грамотою Петра Першого Великий Бурлук затверджений за його спадкоємцями – синами.

Маєток Донець-Захаржевських і зараз зберігся у Великому Бурлуку, на його подвір’ї розташоване ремонтно- транспортне підприємство, або “Сільгосптехніка”. Скупі дані історії донесли до нашого часу відомості про тяжке життя кріпосних селян. Адже в 1783 році указом Катерини Другої було повернено в кріпосництво все селянство Лівобережної України. “Це той перший, що розпинав нашу Україну, а Вторая доконала вдову-сиротину”,- писав Т.Г.Шевченко.

В 1785 році Катерина Друга видала “Жалувану грамоту” дворянству. Остаточно закон оформив права дворянства, як особливого привілейованого стану Російської імперії. На тутешніх землях міцно утвердилося поміщицьке землеволодіння.

Світлим променем в ті часи для народу була поява у Великому Бурлуку великого українського філософа та поета Григорія Савича Сковороди. Меморіальна дошка на колишньому поміщицькому подвір’ї свідчить про це. Чим захопили його ці місця: нескінченими степами, прохолодою дубових і березових лісів і перелісків? Можливо і це. Та головне – добрими, працьовитими і гостинними людьми, простими селянами, спадкоємцями колишніх вільних козаків.

Великобурлучанам же імпонували волелюбність народного філософа, засудження ним несправедливості і гніту поміщиків.

Відвоювавши в турок причорномор’я, побудувавши на березі Чорного моря ряд міст, Росія розгортає торгівлю хлібом з закордоном. А це, в свою чергу, сприяє збагаченню дворянства України.

Зростають міста, розвивається промисловість, з’являються внутрішній ринок, ярмарки, базари, що сприяло і розвиткові ремесел.

Вигідне  географічне положення сприяло розвиткові і  Великого Бурлука. Тут з’являється декілька поміщицьких підприємств. Працював водяний млин, невеликий виноробний завод, цегельня, кожевня та інше.

Щорічно у Великому Бурлуку проходило чотири та більше ярмарків,  на яких торгували здебільшого худобою, зерном, борошном, продуктами бджільництва та іншим.

Вже в 1773 році у Великому Бурлуку проживало 2094 чоловіка, а з середини 80-х років XIX століття Великий Бурлук був великою слободою, в якій проживало 3520 чоловік. Здебільшого це були селяни та ремісники.

 

Над селом на горі стояла чудова церква св’ятої Марії, яку збудував на свої кошти поміщик Донець-Захаржевський, на честь своєї дружини Марії. Її дзвони  розносилися по всій окрузі. Говорять, що коли поміщика запитували, в який кошт йому обійшлося будівництво церкви, він відповів, що я з  Богом рахунки не вів.

На початку XX століття через Великий Бурлук було прокладено залізницю (1901р.), яка з’єднала м. Куп’янськ з м. Бєлгородом. Це сприяло подальшому пожвавленню господарської діяльності краю.

Після жовтневої революції у Великому Бурлуку було створено комітет, який став першим органом радянської влади. А на початку 20-х років тут було створено кілька колективних сільських господарств. А незабаром почалася масова колективізація - об’єднання селян в колгоспи. В 1929 році у  Великому Бурлуку було утворено МТС. Вже 1932 році в МТС було 59 тракторів.

В серпні 1931 році вийшов перший номер районної газети “Прапор колгоспника”, яка вже тоді виходила 4 рази на місяць. Перші її номери друкувалися у м. Вовчанську.

Головною турботою в ті роки була боротьба за заготівлю хліба, а також боротьба за коня, як основну тягову силу на селі. Ось що писала з цього приводу газета “Прапор колгоспника” в 1932 році: “Ми колгоспники артілі “Червона хвиля” II жовтневої сільради, приїхавши з I –го з’їзду конюхів Великобурлутчини, оголосили боротьбу за прийняття зльотом гасла – “дати III-й більшовицькій весні здорового колгоспного коня ”.”

В 30 –ті роки у Великому Бурлуку було створено кілька підприємств по переробці сільськогосподарської сировини, також ряд культурно - побутових закладів.

Але антинародна сталінська політика на селі сприяла до гнобного явища початку 30 –х років – початку голодомору. В 1932 –33 роках під час голодомору померла велика кількість великобурлучан. Їх конкретну кількість і зараз встановити неможливо. Адже цей період протягом багатьох років замовчувався.

Вілоромний народ німецько -  фашистських військ приніс нашому народові величезні страждання.

В роки Великої Вітчизняної війни 1941-45 роках Великий Бурлук довгий час був прифронтовим селом. Адже влітку 1941 року, потім взимку 1943 року фронт довго проходив по річці Сіверський Дінець, а це близько 40 км. Від Великого Бурлука. Тут формувалися частини, які потім йшли в бій. Під час підготовки наших військ до Курської битви у Великому Бурлуку розташувалося Головне політуправління степного фронту. Про це згадується у книзі маршала Г.К. Жукова “Воспоминания и размышления”.

Влітку 194 2 року Великий Бурлук було окуповано німецько-фашистськими військами. На щастя, окупація була недовгою, всього 8 місяців.

В лютому 1943 року внаслідок розгрому німців під Сталінградом, було звільнено і Великий Бурлук.

В роки війни у Великому Бурлуку розташувався військовий аеродром винищуватьської авіації. 1942 року тут здійснив свій подвиг льотчик-винищувач – капітан Віктор Гусаров. Про якого в той час, будучи в Великому Бурлуку, написав відомий письменник і кінорежисер Олександр Довженко в газеті “Правда” – нарис “Стій, смерть, зупинись!”. Герой-льотчик посадив свій літак на рідний аеродром, будучи вже мертвим.

“Не плакати хочеться над Гусаровим. Хочеться говорити про життя, про його величні відкриття серед наших багатьох людей і з подякою схилити голову перед юнаком, що поніс труд бою і підвівся до безсмертя в смертельному нерівному бою”.

На обеліску, який розташований на могилі В. Гусарова, написано: "Він був воїн. Він був безстрашний, сміливий і палко любив свою Батьківщину".

Три жителі Великого Бурлука, а саме Л. Проценко, І. Каліберда, Ф. Чайка – стали Героями Радянського Союзу.

Великобурлучани шанують пам’ять загиблих воїнів. На меморіальному кладовищі височить скульптура матері – батьківщини. І тут ніколи не в’януть живі квіти.

 

 Німці нанесли шкоду: спалили і зруйнували 180 будинків. Збитки МТС становлять 12, 5 млн. карбованців. Зруйновано було школу, будинок культури та інші адміністративні будівлі.

Нині Великий Бурлук є центром Великобурлуцького району Харківської області. Це селище міського типу.

 

Після війни та особливо за останні роки селище зазнало значної розбудови. Особливо виріс житловий фонд.

 

 

 Збудовано великий сироробний завод, нову друкарню, кінотеатр, сучасний будинок культури, середню школу на 1200 учнівських місць та інше.

 

 

Всі шляхи, що з’єднують райцентр із селами району, заасфальтовано. З м. Харковом та сусідніми райцентрами існує автобусне сполучення. Проте для поліпшення умов життя людей можливо б було б зроблено набагато більше, але командно-адміністративна система однієї партії, що вкоренилася в країні на той час не дала такої змоги, бо райком партії фактично розпоряджався всім. А це й призвело до того, що у Великому Бурлуку утворилася група злодюг. Група в основному діяла на сироробному заводі, розпоряджаючись молочною продукцією, яку в складних умовах виробляли трудівники колгоспів і радгоспів. Членів цієї групи було засуджено народним судом, але збитки, нанесені нею державі, так і не було відшкодовано.

Великобурлутчина – сільськогосподарський район. Тому й жителі Великого Бурлука живуть та працюють над тим, щоб якомога краще розвивалося сільськогосподарське виробництво.

На кінець XX століття було вирощено непогані врожаї всіх сільськогосподарських культур. Зросло виробництво тваринницької продукції. А, зокрема, по виробленню молока район посідав (1993 рік) одне з перших місць на Харківщині.  

Останніми роками, а саме на початку XXI століття було збудовано нову церкву, яка є гордістю та красою всього селища, її дзвони, як і в старі часи лунають над округою. Також було реконструйовано та відремонтовано багато будівель. Було збудовано новий базар. Багато підприємств, магазинів та інші закладів стали особистою власністю приватних осіб, як і на всій території України. Нова влада змінила старі принципи життя.

Але не зважаючи на економічні, політичні, екологічні та інші труднощі, які нині переживає Україна, труднощі Великобурлучана намагається долати. Адже головна риса нашого народу – працьовитість.